ДЕПРЕСІЯ: ХАНДРА ЧИ СМУТОК?

Особливості музикотерапевтичної роботи з депресивними станами в умовах психіатричного стаціонару.

(2-га редакція. Перша публікація: Форум психіатрії та психотерапії: збірка статей / Українська Спілка Психотерапевтів, Кафедра психіатрії та психотерапії ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького – Том 12, Львів.)

Наталія Жабко, Олександр Львов.

Стаття розглядає особливості депресії, як захворювання емоційної сфери та найбільш розповсюдженим на землі. Особливості та психологічні феномени депресії. Чим відрізняється депресія та смуток. Можливості та ефективність музикотерапії при лікуванні депресії. Особливості роботи у психіатричному стаціонарі.

The article considers the features of depression as a disease of the emotional sphere and the most widespread on the earth.  Features and psychological phenomena of depression.  What differs depression and sadness.  Opportunities and effectiveness of music therapy in the treatment of depression.  Features of work in a psychiatric hospital.

Депресія – захворювання емоційної сфери, головним проявом якого є стійке зниження та пригнічення настрою, що супроводжується спадом загального рівня активності. Це одне із найбільш розповсюджених захворювань на землі. За оцінкою експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, у всьому світі депресивні стани переживають близько 500 мільйонів людей. Статистика свідчить, що найбільше депресією страждають люди у віці 20–59 років, а максимальне число зазначеного стану приходиться на період 20-39 років. [1]

Результати незалежного міжнародного опитування Nielsen* показали, що українці - одна з найбільш депресивних націй (2016 рік). У Nielsen відзначили, що кожного третього українця (38%) продовжує турбувати війна. На другому і третьому місці заворушень громадян - економіка, ціни на комунальні послуги і на продукти харчування. Разом з цим, більшість українців розповіли, що у них не залишається вільних грошей після покупки товарів першої необхідності. Згідно даних онлайн опитування споживача, Україна стала третьою з найбільш депресивних країн, де дуже низький рівень довіри. Експерти пояснили, що їх депресивність пов'язана із настанням кризи. Не відстають в такому показнику і Білорусь з Казахстаном. Але самі задоволені на планеті люди проживають в Індії. [5]

Сам термін «depression» – означає пригніченість. Греки називали це меланхолією, що в перекладі  – «чорна жовч». Більше 2 тис. років тому Гіппократ описав симптоми меланхолії і дав пояснення тому, коли виникає надлишок «чорної жовчі», тоді і є прояви меланхолії.

Але «чорної жовчі» як такої не існує, але сама теорія Гіппократа згадується до тепер.

Смуток та депресія. На побутовому рівні часто порівнюють та не диференціюють поняття суток та депресія. І дійсно, депресія має пряме відношення до смутку. Але ці поняття не є ідентичні та відрізняються не тільки проявами але й ступенями важкості. Депресія та смуток виражають два різних способи, які людина може реагувати на труднощі. Там де є місце смутку (печалі), там немає місця депресивним переживанням. Де є важка депресія, яка сковує, активний смуток не можливий. Депресія – не різко виражений смуток, а смуток – це не є легка ступінь депресії.

Печаль та депресія мають подібність в тому, що переживання скеровані на події, які є в минулому. Тільки тоді, коли людина попрощається з втратою, приходить можливість побудови майбутнього. Депресія – це стан відсутності смутку в ситуації, де смутку є місце. Депресивні пацієнти переживають втрату частково, навіть не переосмислюючи її. Вони «тримаються» за свою втрату, не підпускають в «усвідомлену» печаль. Тому залишаються у первинному афекті. Тільки тоді, коли є усвідомлення втрати (визнання), депресивний стан пом’якшується і в подальшому  це місце займає смуток.

Особливості депресії:

  • Це поширене явище;
  • Часто маскується під різноманітні соматичні захворювання;
  • Часто буває важкою та затяжною;
  • Вимагає фінансових витрат;
  • Піддається лікуванню.

Психологічні феномени депресії. Більшість людей, які вперше переживають важку депресію, не в стані оцінити певні зміни у своєму стані. Зі страхом відмічають що щось не так як раніше сприймають оточення, не так відчувають, не так думають.

Наприклад: втрата смаку улюблених харчів, те, що приносило задоволення, тепер відштовхує, притаманне відчуття спустошення, втоми, частіше виникає тривога.

Особа прослідковує, що багато зусиль потрібно прикладати, щоб утримати якусь інформацію у пам’яті.

Пацієнти опасаються не тільки пригніченості, але й лякає думка по те, що є відчуття «притупленості».  Такі люди переживають, в основному, зміну мислення та сприйняття.

Здатність самостійно справитись з недугою є набагато нижча, ніж при втручанні фахівців чи соціального оточення. Своєрідним парадоксом депресивного переживання є нав’язливі зусилля «примусити, заставити себе думати, не маючи на те сили думати.  І, в загальному, при депресивному стані пацієнти занурюються в минуле.

Власні думки вважаються не чіткими, не конкретними, вони, ніби, крутяться біля якоїсь проблеми. З однієї сторони є потреба думати, з іншої – нездатність думати. Це внутрішнє протиріччя та внаслідок цього – велика напруга викликає почуття страху. При цьому слід пам’ятати, що навіть при важкій депресії, свідомість ясна. Саме тому хворі спостерігають свій стан та усвідомлюють важкість переживань.

Скарги при депресії: 

  • Почуття постійної втоми;
  • Не бажання до дії;
  • Відсутність задоволення (андогенія);
  • Труднощі з концентрацією, погана пам'ять;
  • Відчуття внутрішньої напруги та неспокою;
  • Відсутність бажання спілкуватись;
  • Порушення сну;
  • Порушення апетиту (зниження ваги або наявність зайвої);
  • Закрепи, сухість шкіри;
  • Больові відчуття;
  • Занижена самооцінка;
  • Відчуття безнадії.

Що спонукає до виникнення депресії? На сьогоднішній день не існує єдиної теорії і розуміння виникнення такого стану чи діагнозу. Існує багато теорій  та базових наукових тверджень, які намагаються дати пояснення виникнення такого стану. Найбільш відома версія – це генетична. На генетичному рівні в роду пацієнта пройшов збій, який по спадковості  і при певних життєвих ситуаціях дає прояви (стреси, конфлікти, хвороби, алкоголь і т.п.).

Ще одна версія виникнення недуги – це вивчення механізму та хімічних речовин, які забезпечують або є у недостатній кількості та їхній вплив на головний мозок.

Психологи та соціологи висувають версію про протиріччя, яке виникає між особистістю та соціумом. Пусковим механізмом появи депресії називають процес мислення «румінація» - це нав’язливі роздуми, «пережовування» одних і тих думок. Люди, які мають схильність до румінації мають більшу схильність до депресивних переживань. Румінація подавлює розумові здібності. Внаслідок цього знижується пам’ять, втрачається розумова енергія.

Психіатр Раймонд Баттергай (Raymond Battegay) розглядає депресію як нарцистичний розлад. Він виклав свою концепцію, де розцінює страх, паніку і депресію як механізми, які пов’язані між собою і дозволяють реагувати на екзистенціальну загрозу. На його думку, депресія або депресивні стани проявляються тоді, коли інші можливості вже вичерпані. [10]

Американський вчений Пол У. Ендрюс (Paul W. Andrews) термін «депресія» описує, як спосіб стимулювати наші аналітичні здібності та полегшити зосередження на складній дилемі.

«Але депресія - це шлях природи, який говорить вам, що у вас є складні соціальні проблеми, які розум прагне вирішити. Терапевт повинен намагатися підтримувати депресивну розмову, а не намагатися зупинити її, і зосередитися на спробах допомогти людям вирішити проблеми, які викликають приступи депресії (є кілька ефективних методів лікування, які зосереджуються саме на цьому). Крім того, необхідно, щоб у випадках, коли існує супротив до обговорення роздумів, терапевт намагався виявити і розібрати ці бар'єри.

Якщо врахувати всі докази, депресія здається менш схожою на безладдя, де мозок працює в безсистемному режимі, або не працює. Навпаки, депресія більше схожа на хребетне око - складний, високоорганізований механізм, який виконує певну функцію».[9]

Як при депресії змінюється мозок. Згідно з новим дослідженням, опублікованим в журналі Psychiatry Research: Neuroimaging, у молодих людей з сильною схильністю до депресії менше область мозку, яка відповідає за обробку емоцій. У дослідженні вивчалася взаємозв'язок між мигдалевидними тілами головного мозку і виразністю депресивних симптомів. У дослідженні вивчалася взаємозв'язок між мигдалевидними тілами головного мозку і виразністю депресивних симптомів.  Вчені в ході дослідження проаналізували МРТ-знімки головного мозку 1797 осіб.

«Якщо порівнювати зі здоровими людьми, то у пацієнтів з депресією ми спостерігаємо сильну варіабельність розмірів мигдалеподібного тіла, - пояснює автор дослідження Шервуд Браун (E. Sherwood Brown), - в когось вона більше, а в когось - менше, ніж в середньому по популяції ».

Вчені висунули кілька гіпотез, що пояснюють цю закономірність.  З одного боку, депресивні люди більш схильні до емоційних переживань, а оскільки мигдалеподібне тіло залучено в обробку емоцій, таких як страх і занепокоєння, емоції ж змушують його працювати інтенсивніше і збільшуватися за рахунок нейропластичности. З іншого боку, підвищення рівня гормону стресу кортизолу при депресії стає шкідливим фактором, який може привести до зменшення мигдалеподібного тіла (мигдалини).  Нарешті, можливо, у людини спочатку мигдалеподібне тіло більшого або меншого розміру, і це сприяє зміні процесу обробки емоцій і робить людину більш уразливим для депресії.

 Дослідники також намагалися довести, що тяжкість депресивного синдрому залежить від розмірів мигдалини, але підтвердження цьому були знайдені тільки в одній віковій групі: серед молодого населення.  У них важкий депресивний синдром корелював з меншим об'ємом мигдалини.  Однак на питання, чому це так, вчені поки відповісти не можуть.

 Браун з колегами також вивчили можливе впливу статі, етнічної приналежності, освіти, індекси маси тіла і психотропних препаратів.  Але жоден з цих факторів не вплинув на зв'язок між тяжкістю депресивного синдрому і обсягом мигдалини.

 Також вчені відзначили, важливо думати про депресію не просто як про стан настрою, а як про хворобу, яка може бути пов'язана зі змінами в мозку та інших органах.  Відхилення розмірів мигдалини - це тільки один приклад.  Наприклад, численні дослідження і мета-аналіз даних показали зниження обсягу гіпокампу при депресії.  Зміни обсягу мозку можуть бути маркерами схильності до депресії або, можливо, наслідками депресії. [11]

Особливі групи.

  1. Діти проявляють депресивні переживання відмовою у іграх, від виконання домашнього завдання або будь-якого прохання з боку оточуючих. А також дуже часто супроводжуються психосоматичними симптомами (відмова від їжі, нетримання сечі, порушення сну і т. д.). У дитячому віці такого діагнозу не виставляють.
  2. Люди старшого та похилого віку скаржаться, переважно, на соматичні розлади.
  3. Студенти вузів.
  4. Лікарі
  5. Чоловіки та жінки, які схильні до суїцидальних спроб. Частіше чоловіки мають схильність до самогубства.

Депресивні професії.

- 12,7% - безробітні; - 11,3% - люди, які доглядають за важкохворими, а також дітьми; - 10,3% - працівники закладу громадського харчування; - 9,6% - лікарі; - 4,3% - вчені, інженери, архітектори;

Розлади стосунків. Нездатність довіряти; Недостатнє піклування про себе; Тривале відчуття зруйнованості; Почуття провини та сорому; Відчуття відстороненості, ізольованості та спустошення;

Люди з депресивним епізодом: не здатні до самозаспокоєння; схильні до саморуйнівної  та ризикованої поведінки; висока тенденція до суїциду.

Порушення ритму. Пацієнти з депресивними симптомами часто пробуджуються рано після поверхневого сну з перервами. Вони не відчувають, що виспались, а навпаки, є відчуття розбитості та вимордованої ночі. Під вечір або другій половині дня самопочуття може покращитись. Є відчуття, ніби, вирвавшись з ранкової прірви.

Зміни сприйняття. З втратою гостроти відчуттів, змінюються відчуття свого власного тіла. В таких випадках пацієнти говорять про важкість в руках та ногах(для того, щоб точніше описати свої самопочуття та безсилля, важкості, втоми). Чим важча форма депресії, тим більше вона соматизована. Згідно опитування – 50 відсотків неприємні відчуття локалізують у голові (відчуття важкості та здавлювання), інші 50 відсотків  у серці та грудях (відчуття стиснення та тягаря). Таким чином, депресивний пацієнт локалізує свої соматичні відчуття в голові та серці, тобто в тих органах, в яких символізується локалізація розуму та душі. Навіть зовнішній вигляд (з часом) свідчить про патологію: осанка частіше сутула, міміка – застигла, погляд – опущений, рухи – малоактивні, шкіра в’яла та бліда.

У депресивних пацієнтів проходять зміни сприйняття часу. Дуже часто такі люди озвучують те, що є відчуття пустоти та відчуженості. Воно є настільки вираженим, що пацієнти намагаються ізолювати себе від оточення. Озвучують – в мене нема відчуття часу, він, ніби зупинився, тому майбутнього не існує.

При депресії навколишній світ стає сірим, стіна ізоляції наростає, віддаляє від майбутнього, таким чином все довкола стає ще темнішим. У тривалому смутку мова стає збіднена, кожне слово – важке як олово, їх вимовляють з вираженою трудністю. Тому висловлювання обмежується до необхідних слів, у них нема нічого зайвого, що могло би бути використано для підкреслення або прикрашення фрази.

Діагностичні критерії: атиповість клінічних проявів; невідповідність клінічних даних з результатами обстежень; неефективність лікування при соматичних проявах; протест та заперечення пацієнта про обговорення психіатричної проблеми.

Класифікація  депресії.

  • Типова (зниження настрою, порушення біологічного ритму, знижена активність, загальмування, ступор, підвищений страх;
  • Маячна (+ розлади сну, високі ризики самогубства);
  • Фобічна (домінують сомато-вегетативні прояви, агрепнія – безсоння);
  • Іпохондрична (підвищена увага до свого здоров’я, стає єдиним переживанням);
  • Деперсоналізаційна (стан емоційної тупості, відсутність будь-яких емоцій. Підвищений ризик самогубства. Часто зустрічається у молодому віці.)
  • Маскована (кардіологічна, цефалічна, абдомінальна – важко описати локалізацію);

Отже, депресія – це психічний розлад, що характеризується депресивною тріадою: зниженням настрою, втратою здатності переживати радість (ангедонія), порушеннями мислення. Це психологічний розлад, хворобливе посилення емоції страждання, горя, печалі. Її симптоми охоплюють п’ять функціональних областей: емоційну, мотиваційну, поведінкову, когнітивну і фізичну. [1]

Психотерапія часто є першим методом лікування при депресії. Психотерапія передбачає використання величезної кількості різних технік і методик під час сеансу. Під час сеансів пацієнт, розмовляючи з кваліфікованим фахівцем, вчиться пізнавати і боротися з причинами депресії. Іноді ці фактори посилюються спадковістю або дисбалансом хімічнихелементів мозку. При лікуванні депресії необхідно піклуватися як про психічному, так і про псіхосоціологіческій здоров'я пацієнта.

Музична терапія при депресії: це схоже працює, але як? [6]. 

Все частіше з'являються докази, що музична терапія може поліпшити ментальне здоров'я при депресії. Ми досліджуємо можливі механізми дії цього комплексного втручання та припускаємо, що музична терапія є частково ефективною, оскільки активне творення музики у рамках терапії надає пацієнтам можливості для нового естетичного, фізичного та емоційного досвіду.

Відповідно до національного опитування слухачів популярної музичної станції ВВС у 2004 р., найкращий шлях зменшити симптоми депресії за допомогою музики — прослухати мелодію “I Know It's Over” групи Smiths [7]. На жаль, доступність важкого року не може зменшити поширення депресії. Більшість ж людей уважають, що музикотерапією є прослуховування наодинці улюбленої музики. Однак реалії зовсім інші.

Стаття Ерккіла [8] повідомляє результати вибіркового інтерактивного дослідження впливу музикотерапії на дорослих працездатного віку, що страждають від депресії. У цьому контексті, у Фінляндії музикотерапевти залучають учасників до близько 20 сесій імпровізації та творення музики як основи терапевтичних відносин. Це високоякісне вибіркове дослідження музичної терапії присвячене темі депресії і результати показують, що музикотерапія може покращувати настрій і загальний стан хворих із схожими розладами. На жаль, широке розповсюдження цієї популярної у Британії пісні - не зменшило поширення депресії.

Чому ж це може бути так? Окрім будь-яких пояснень, отриманих від немузичних аспектів терапії, автори повідомляють, що «активна робота» (тобто гра на музичних інструментах з музичними терапевтами) була важливою для багатьох учасників. Вони вважають, що це важлива характеристика музичної терапії та значущий спосіб вирішення питань, пов'язаних з депресією. Ця «активна робота» в музичній терапії має принаймні три взаємопов'язані напрямки: естетичну, фізичну та реляційну.

Значущість та задоволення

Насамперед, встановлено зв'язок між діагнозом депресії та відчутною відсутністю задоволення і значущості в житті.  Можливо, у відповідь на це існує також добре встановлене визнання цінності життя через естетичний досвід у психотерапії (наприклад, Жуковський [4], Хагман і Пресс [5]). Подаємо концепцію повного терапевтичного процесу як принципово естетичну: наскільки більше безпосередньо естетичного досвіду пропонується там, де терапевтична взаємодія відбувається через музику? В музичній терапії терапевт  слухає та налаштовується на музичні складові  через імпровізовані звуки пацієнта. Він може витягнути нестійкий ритм або посилити тональність.  Або може створити напругу чи впливати опосередковано, через натяк (використовуючи баси або гармонійні акорди залежно від мелодії), щоб спонукати пацієнта до взаємодії. Дуже часто в музичній терапії бувають випадки, коли двоє учасників спонтанно створюють мелодію або якимось чином знають, де завершити або продовжити її.

Коли естетичне задоволення досягнуто через імпровізаційну музичну взаємодію, існує потенціал не те що певного виду катарсису, але власне розвитку, навіть якщо музика не використовується як основа для дискусії чи розуміння: через естетичні звучання учасники ризикують робити все по-різному з різними людьми — поводитись інакше один з одним і отримувати інший досвід [6].

Енергетика, фізичні якості

Очевидно, що акт гри на музичних інструментах вимагає цілеспрямованого фізичного руху. Сьогодні визнається роль саме фізичної активності у подоланні чи полегшенні впливу депресії. Це не просто питання змусити людей рухатися, а й дозволити їм відчути себе як живих істот. Музика має власне, внутрішнє значення та сенс, що будуються на культурних нормах: вона залучає нас до ритму незалежно від того наскільки ми усвідомлюємо її технічно. Ми часто неусвідомлено відстукуємо ногою в такт мелодії, що грає на радіо, або розчаровуємось, коли чуємо фрагмент музики, який не відповів нашим очікуванням. Ми залучені до процесу музики: музика сама собою впливає на нас навіть в обставинах, у яких ми почуваємось не найкраще. Ми відчуваємо, що музика залучає нас до фізичної участі, контакту з іншими, де ми можемо отримати свій власний досвід взаємодії. Це віддзеркалює досвід музикантів, коли вони грають у групі, до прикладу в скоординованих діях струнного квартету [7]. Наша участь дозволяє нам чути та відчувати нас самих, отримувати естетичні переживання, що, своєю чергою, дозволяє нам ставати частиною чогось більшого тут і зараз.

“Музика так глибоко почута, що її не чути взагалі, але ми — музика, в той час як музика триває”.  (Т. С. Еліот/ Eliot, с. 48) [8].

Взаємодія

Третьою категорією “активних дій” є категорія взаємодії. Наш перший досвід взаємодії (з нашим першим опікуном) уважається фундаментально музичним. Еволюційні психологи застосовують музичний словник, щоб пояснити добре відлагоджену гру жестів та звуку між батьками та новонародженою дитиною (до прикладу, Гобсон/ Hobson [9]): у цій до-вербальній взаємодії ми вивчаємо ким ми є, як ми мислимо та як отримуємо задоволення від можливостей, що дає цей світ. Коли матері немовлят відчувають депресію, мелодії дитячого мовлення та саме заохочення до спілкування зазнає значних змін й отримує негативний подальший розвиток для дитини [10]. Цей перший досвід музичності часто уважається як раціональне в музичній терапії (до прикладу, Тревартен та Маллох [11]) і з цього погляду роль музичного терапевта може розглядатись як нео-батьківська: музичне виховання пацієнта з метою полегшення процесу розкриття себе й стосовно інших, включаючи здатність відчувати задоволення. Знову ж таки, саме музика полегшує цей процес: гармонійний розвиток, ритмічні мелодії — це все природно залучає людину до активної участі у той спосіб, який неможливо виразити словесно [12],[6]. 

Діагностична. Люди реагують на звуки безпосередньо і спонтанно, не думаючи про них. Щонайменше вони сприймають та оцінюють звуки як приємні або неприємні. Тому, як правило, для пацієнтів не складає труднощів вибрати із запропонованої звукової палітри відповідний тембр звуку. На практиці музичний терапевт щодня стає свідком того, як пацієнт інтуїтивно вибирає відповідні звуки для вираження своїх відчуттів.

Пацієнтів із складною депресією, яких раніше описували як ендогенних, тягне зазвичай до світлих звуків, які приносять їм полегшення. Вони обирають кантеле, оркестрових дзвонів або інші музичні інструменти із світлим звучанням. Натомість пацієнти, які депресивно реагують на конкретні життєві навантаження, часто вибирають музичні інструменти, які мають глибоке звучання, сильну вібрацію і символізують силу. Ці приклади вказують на те, що імпровізація із музикою як засобом вираження може відігравати істотну роль у з’ясуванні диференціального діагнозу та по-в’язаних із ним питань. [2,4]

Групова та індивідуальна робота: - активна; - рецептивна; - підкріплення досвіду; - пробудження мотивації; - залучення до активності та вербалізації.

Групова робота. Правила озвучуються чітко та коротко. Стабільність місця та часу. Не існує заборони на контакт поза групою. Активний та директивний стиль терапевта. Конкретні та стабільні рамки роботи. Тривалість зустрічей короткі та часті. Відсутність гострої фази психозу. Віра пацієнта у пацієнта. Адаптація до середовища.

Специфіка роботи. Часті зустрічі. Ніяких складних творів. Структура проста та чітка.

Адекватні цілі. Зниження рівня тривожності. Навички розслаблення. Усунення симптомів. Розуміння причини захворювання. Підвищення рівня уваги та концентрації.  .Орієнтування на реальність. Можливість знову звернутись за допомогою. Мультимодальний підхід та комплексна допомога.

Мета. Послаблення симптомів. Запобігання рецидиву. Підвищення здатності до взаємодії. Залучення пацієнта у терапевтичний процес. Можливість для пацієнта бути корисним для інших. Послаблення ізоляції та зниження психічного дискомфорту, в тому числі тривожності.

Специфічні фактори музикотерапії: музика як «естетичний об’єкт»; «засіб зв’язку»; музика як дія.

Вплив музикотерапії. Зміна настрою. Порушення ізоляції. Можливість взаємодіяти, висловлюватись, контактувати, спілкуватись. Послаблення депресивних симптомів. Використовування музичної терапії паралельно з медикаментозним лікуванням.

Дуже рекомендовано, щоб для вираження в рамках музичної терапії у розпорядженні пацієнта була ціла палітра різних звуків у формі найрізноманітніших музичних інструментів. Аналогічно до різноманітних людських почуттів, настроїв, форм комунікації пацієнт повинен отримати змогу виразити свої відчуття або ставлення за допомогою світлих і темних, сильних і ніжних, м’яких і твердих, захопливих і відштовхуючих звуків. [3]

Клінічні випробування неминуче зосереджуються на результатах втручань, а не самому процесі, за допомогою якого ці результати можуть бути досягнені. Подальші дослідження за допомогою змішаних методів потрібні для кращого розуміння процесу музичної терапії, що підвищує результати пацієнтів. Ерккіла встановлює чіткі маркери значення музичної терапії як частини втручання, доступного для лікування людей з депресією.

*Nielsen (Nielsen Holdings N.V., «Нільсен») — провідна міжнародна публічна маркетингова компанія.

Список використаних джерел:

  1. Зубцов Д. Депресія: визначення та симптоматика / Д. Зубцов // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія : Психологічні науки. - 2016. - № 1. - С. 77-81. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmdups_2016_1_15.
  2. Львов О. О. Музична імпровізація - «via regia» до несвідомого // Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю. Чернівці, 2018. — 172 с. УДК 616.89(063)+159.9(063).
  3. Львов О. О, Жабко Н. В. Музична психодрама та музикотерапевтичні розстановки. Психологія і особистість. Науковий журнал № 2 (14)2018, ISSN 2226-4078 (Print), ISSN 2410-3527 (Online).
  4. Музикотерапія в Україні. Випуск 1: зб. Статей / [пер. з нім. Галина Котовські, Костянтин Поліщук] ; [заг. ред. Львова Олександра, Вознесенської Олени] ; – Львів : ПП «Видавництво «БОНА», 2018. − 76 с. ISBN 978-966-2626-72-8.
  5. Україна ввійшла до трійки найбільш депресивних країн планети. UkrMedia інтернет-газета. [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://ukr.media/world/263354/.
  6. Anna Maratos, Mike J. Crawford and Simon Procter. Music therapy for depression: it seems to work, but how?. Royal College of Psychiatrists. [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://www.cambridge.org/core/journals/the-british-journal-of-psychiatry/article/music-therapy-for-depression-it-seems-to-work-but-how/2E07649AADFE2F027CF0F5951B89C004/core-reader?fbclid=IwAR3LYpk8KpQL0RuGEifP2YtccaoVOYzLa1hb_r4Gl_Q33yrD72hg0e63Mx4.
  7. BBC. The Songs That Saved Your Life. Poll for BBC 6 Music. BBC, 2004 (http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/3547347.stm). Google Scholar.
  8. Erkkilä, J, Punkanen, M, Fachner, J, Ala-Ruona, E, Pöntiö, I, Tervaniemi, M, et al. Individual music therapy for depression: randomised controlled trial. Br J Psychiatry 2011; 199: 132–9. CrossRef | Google Scholar | PubMed.
  9. Paul W. Andrews, J. Anderson Thomson Jr. Depression's Evolutionary Roots. Two scientists suggest that depression is not a malfunction, but a mental adaptation that brings certain cognitive advantages. Scientific american, [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://www.scientificamerican.com/article/depressions-evolutionary/.
  10. Raymond Battegay. Narzissmus und Objektbeziehungen: über das Selbst zum Objekt. Huber, Bern 2008, ISBN 978-3-456-84509-8.
  11. Shivani Daftary, ErinVan Enkevort, Alexandra Kulikova, Michael, Legacy, E. Sherwood Brown. Relationship between depressive symptom severity and amygdala volume in a large community-based sample. | ScienceDirect. [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://doi.org/10.1016/j.pscychresns.2018.12.005.
Twitter
Facebook
Pinterest
Linkedin
Tumblr
VKontakte
powered by social2s